Н.Д.Тронько. Інсулінова помпа - ефективний і безпечний спосіб лікування цукрового діабету 1 типу /Н.Д.Тронько, Ю. В. Сахарова А. С. Єфімов // Сімейна медицина: журнал / Інститут Ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка АМН України - Київ

Н.Д.Тронько, Ю. В. Сахарова А. С. Єфімов

Інститут Ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка АМН України, Київ р.

«якщо не можеш змінити ситуацію, зміни ставлення до неї»

В останні роки у всіх високорозвинених країнах відмічається зростання захворюваності на цукровий діабет. Створення умов, які забезпечували б тривале збереження нормального стану здоров'я, працездатності і соціальної активності хворих на цукровий діабет входить в число пріоритетних завдань охорони здоров'я всіх країн. Виняткову актуальність ця проблема набула в Україні, що пояснюється поширеністю захворювання (зареєстровано близько 1 млн 200 тис. хворих, у тому числі близько 9 тис. дітей, а кількість осіб з неманифестными формами діабету та в групах підвищеного ризику захворювання досягає 2,5–3,0 млн.) і зростаючою захворюваністю більш ніж в 1,5 рази за останні 10 років [3].Численними дослідженнями показано, що вирішальне значення у збереженні здоров'я і працездатності хворих на діабет, запобігання важких ускладнень цього захворювання має підтримку певного індивідуального лікувально-профілактичного режиму і самоконтролю в повсякденному житті хворих [1,6,7,8,9,14,19]. У матеріалах Сент-Винсенской декларації про проблеми цукрового діабету (прийнятій в 1989 р. в Італії) [2,13], в рекомендаціях ВООЗ [17], Міжнародної діабетичної федерації [4,7] особливо відзначено, що обов'язковою і важливою передумовою свідомого і дисциплінованого дотримання такого режиму є повноцінна і всебічна обізнаність хворих і членів їх сімей про різних наукових, клінічних та практичних аспектах профілактики і лікування цукрового діабету, правила дотримання необхідного режиму життя і трудової діяльності при цьому. Найважливіша роль у підтриманні хворими стабільної компенсації цукрового діабету на сучасному етапі відводиться самоконтролю захворювання, під яким мається на увазі вміння хворого контролювати в домашніх умовах протягом захворювання, правильно оцінювати дані при контролі і самостійно приймати рішення щодо зміни терапевтичного плану [1,7,15,19, 21].Показано, що підтримання стану стабільної компенсації дозволить хворим уникнути частого і тривалого стаціонарного лікування, скоротити число днів тимчасової непрацездатності. Широко відомо, що захворювання цукровий діабет являє собою складне, хронічне захворювання, яке потребує специфічного підходу як в методах профілактики так і в методах лікування. Створення і впровадження в практику інсуліну продовженої дії зробило на хворих поряд з позитивним впливом і негативне. Недостатні на той час знання про фізіологічної секреції інсуліну, відсутність можливості цілодобового моніторингу рівня глікемії [10] дозволили клініцистам дозволити хворим перейти на більш зручне одноразове введення інсуліну зі стабільною добовою дозою. Такий «прогрес» призвів до погіршення показників компенсації діабету та зростанню кількості судинних ускладнень. До появи пролонгованих препаратів хворі були компенсовані краще, маючи менше судинних ускладнень. До початку 90-х років було накопичено достатньо даних про вплив близького до нормального рівня глікемії на генез судинних ускладнень СД 1 типу. Було переконливо доведено, що тривале (не менш двох років) підтримання близького до нормального рівня глікемії сповільнює або зупиняє прогресування діабетичних ускладнень в нирках, сітківці, вегетативних і периферичних нервах [20]. Тому найважливішу мету лікування 1 типу ЦД остаточно сформулювали як «максимально можливу нормалізацію глікемії для профілактики мікроангіопатії» [20] На сучасному рівні діабетологія має препаратами інсуліну високого очищення, інсуліну людини, вдосконаленими засобами для його введення (шприц-ручки), методами експрес-аналізу глікемії та глюкозурії. Тому друга важлива мета терапії хворих 1 типом ЦД все більше привертає пильну увагу діабетологів: підвищення якості життя – більш вільний спосіб життя, близький до такого у здорових, зняття комплексу неповноцінності, пов'язаного з захворюванням. У 1993 р. було отримано переконливе підтвердження необхідності стійкої компенсації діабету для лікування і профілактики діабетичних ангіопатій, а саме: отримані дані широковідомого дослідження DCCT Diabetes Control and Complications Trial (Дослідження з контролю діабету та його ускладнень) [20], проведеного в 29 центрах США в період з 1984 по 1993 рр. У дослідження були включені 1441 хворий на ЦД 1 типу, з них 726 – без будь-яких ознак діабетичних мікроангіопатій (з нормоальбуминурией і незміненими судинами сітківки) і 715 хворих з микроальбуминурией і початковими проявами ретинопатії.
В ході дослідження вирішувалися два завдання:
1. Може ідеальна компенсація вуглеводного обміну запобігти розвитку початкових стадій мікроангіопатії у хворих з початково нормальним станом судин нирок та сітківки, тобто вирішити завдання профілактики діабетичних мікроангіопатій?
2. Може ідеальна компенсація діабету загальмувати прогресування вже наявних ранніх стадій ураження нирок та сітківки, тобто вирішити завдання вторинної профілактики судинних ускладнень діабету? У дослідженні порівнювалися темпи розвитку судинних ускладнень у двох груп хворих: I група перебувала на режимі інтенсивної інсулінотерапії, що дозволяло досягти оптимального рівня компенсації діабету (в середньому НвА1с = 7,2%); II група перебувала на режимі традиційної інсулінотерапії, що не призводило до хорошої компенсації вуглеводного обміну ( в середньому НвА1с = 9,1%). Результати дослідження виявилися більш ніж переконливі. Через 9 років спостереження у добре компенсованих хворих на інтенсивній інсулінотерапії ризик розвитку мікроальбумінурії на 34%, а протеїнурії – на 43% нижче, ніж в групі хворих, які отримували традиційну інсулінотерапію. Зазначено, що компенсація діабету позитивно впливає на зниження (на 58-70%) розвитку і прогресування ДН. Таким чином, на обидва питання, поставлених у цьому дослідженні, були отримані позитивні відповіді: хороша компенсація діабету (при режимі інтенсивної інсулінотерапії) може і запобігти розвиток, і загальмувати прогресування судинних ускладнень діабету. Результати, аналогічні отриманим у дослідженні DCCT, були продемонстровані у багатьох рандомізованих дослідженнях. Метааналіз семи таких досліджень, які порівнюють ефективність і традиційної інтенсивної інсулінотерапії у попередженні розвитку ДН, показав безсумнівні переваги інтенсивної інсулінотерапії як в досягненні оптимального контролю глікемії, так і в профілактиці розвитку судинних ускладнень. Результати дослідження DCCT незаперечно показали, що інтенсивна інсулінотерапія за допомогою сучасних засобів контролю глікемії і введення інсуліну дозволяє досягти близького до нормального рівня компенсації цукрового діабету і, як результат, значно знизити ризик розвитку та ступінь тяжкості ускладнень. Це послужило основою для застосування інтенсифікованої інсулінотерапії – якісно нової стратегії лікування хворих на ЦД 1 типу, яка полягає у введенні інсуліну короткої дії перед основними прийомами їжі (імітація стимульованої секреції інсуліну ?-клітинами) і введення інсуліну продовженої дії (імітація базальної секреції). Дози і час введення простого інсуліну змінювалися залежно від результатів самоконтролю глікемії, планованого кількості вуглеводів їжі, фізичної активності та інших факторів. Будучи основою лікування ЦД 1 типу, інтенсифікована інсулінотерапія не може розглядатися окремо від інших її найважливіших компонентів – самоконтролю глікемії, лібералізованої дієти, обліку фізичної активності та навчання. В іншому випадку досягнутий лікувальний ефект буде мінімальним. Результати 10-річного дослідження безперечно довели, що частий самоконтроль і підтримання рівня глюкози крові в межах, близьких до нормальних, призводить до значного зниження ризику пізніх ускладнень, викликаних цукровим діабетом, і зменшення ступеня їх тяжкості. Дані результати безпрецедентного десятирічного дослідження, проведеного в США і Канаді, дали можливість використовувати запропоновані дослідниками нові підходи, методи та засоби в лікуванні хворих на діабет, відкрили виняткові перспективи в області профілактики ускладнень діабету, показали невідому раніше ефективність інсулінотерапії в боротьбі з цукровим діабетом 1 типу на різних стадіях його розвитку. Найбільш істотним ризиком, пов'язаним з інтенсивним лікуванням, було трикратне збільшення частоти розвитку гіпоглікемії [20]. Однак лише декільком пацієнтам потрібна корекція цього стану, і автори цього дослідження вважають, що переваги зниження числа ускладнень значно перевершують ризик розвитку гіпоглікемії при інтенсивній терапії. А сучасні методи контролю глікемії за допомогою портативних приладів додатково знижують цей ризик. Хворі при інтенсивному лікуванні також швидше набирають вагу, ніж при звичайному лікуванні. Інтенсивний режим інсулінотерапії - а саме з розрахованими жартами на їжу і на зниження гіперглікемії - дозволяє досягти задовільного зниження глікованого гемоглобіну (HbA1c), в порівнянні із загальноприйнятою инсулинотерапией [16]. На підставі великих проспективних досліджень встановлено, що більшості людей, хворих 1 типом ЦД, показана інтенсивна інсулінотерапія, що ставить за мету досягнення рівня глікемії, максимально наближеного до рівня здорової людини.

Так що саме в своїй основі становила інтенсивна інсулінотерапія? Виявляється, і багатьма лікарями це забувається, що в основі інтенсивної інсулінотерапії лежить застосування постійних підшкірних введенні інсуліну за допомогою інсулінових помп (інсулінових дозаторів). Інсулінова помпа - єдине пристрій для реалізації CSII-схеми інсулінотерапії. CSII - Continuous Subcutaneous Insulin Infusion - Постійне Підшкірне Введення Інсуліну - одна з існуючих схем введення інсуліну пацієнту з цукровим діабетом. У дослідженнях DCCT:
1. 59% пацієнтів, що входять до дослідження DCCT, використовували CSII в різний час.
2. 34% пацієнтів, що входять до дослідження DCCT, використовували інсулінові помпи постійно.
3. 42% пацієнтів, що входять до дослідження DCCT, використовувало Інсулінові Помпи до кінця дослідження і вибрали цей метод терапії як найкращий.

Хотілося відзначити, що в загальній сумі з результатів самого DCCT, така кількість пацієнтів обрали інсулінову помпу – вражає, а особливо звертає увагу на рік початку дослідження - 1984! Тоді були помпи та витратні матеріали набагато менш надійні і менш зручні у використанні, ніж в даний час. Іншим дослідженням, яке увібрало в себе 11 найбільш великих досліджень, присвячених порівнянню ефективності помпової інсулінотерапії, є мета-аналіз, проведене англійськими вченими. Головним результатом цього аналізу є результати використання інсулінових помп, де досягається зниження глікованого гемоглобіну (HbA1c) в середньому на 0,95% порівняно з інтенсивною терапією на шприц-ручках.[11,18,22]

У всіх роботах зазначалося:
• Зниження HbA1с у групах використовують інсулінову помпу, порівняно з інтенсивною инсулинотерапией
• Поліпшення середніх показників глікемії протягом доби, порівняно з інтенсивною инсулинотерапией
• Частота легких гіпоглікемій не відрізнялася від групи на інтенсифікованої інсулінотерапії

Таким чином, інсулінотерапія з допомогою інсулінових помп существут давно і вже встигла довести свою ефективність.
Основні відмінності CSII від поширеної інтенсифікованої інсулінотерапії:
1. Відсутність будь-якого продовженого інсуліну - використовується тільки короткий або ультракороткий інсулін.
2. Фонову потреба в інсуліні забезпечує постійне введення малих доз інсуліну.

Так як немає продовженого інсуліну - то і відсутній депо інсуліну в підшкірній клітковині. З цих тверджень і буде вірогідним стверджувати про передбачуваною абсорбції інсуліну і, відповідно, його дії. І тому, виникне можливість змінювати дозу та час введення інсуліну в будь-який час, що створить нормальний і вільний режим життя.

Так що ж таке помповоя терапія або постійне підшкірне введення інсуліну?

Ідея безперервного введення інсуліну з'явилася на початку 1960-их років, коли, доктор Арнольд Кадиш з Лос-Анджелеса зробив пристрій, яке реалізувало таку поставку інсуліну. В кінці 1970-их концепція введення інсуліну в найбільш фізіологічній формі (а саме постійно і в малих кількостях) отримало подальший розвиток. У кількох частинах світу, безліч дослідників проводили спроби постійного внутрішньовенного введення інсуліну. Вони включали Джерарда Сламу і його колег у Франції, групу Хеппа (Dieter Hepp's group) в Німеччині, і Сола Генута з колегами у Сполучених Штатах.

Після цих перших успішних спроб постійного внутрішньовенного введення інсуліну, втал питання про фізіологічну заміні інсуліну за допомогою підшкірного введення. Перші повідомлення успішного досвіду роботи з портативними насосами для CSII (Continuous Subcotaneus Insulin Infusion - Постійне Підшкірне Введення Інсуліну) опубліковані в 1978 Гаррі Кіном, Джоном Пікапом, і їх колегами в Guy's s Hospital у Лондоні.

У 1979 році, Вільям Тамборлэйна, Філіпа Фелига і колеги в Єльському університеті продемонстрували, що CSII використовується разом з самоконтролем глюкози (SMBD - Self Monitoring Blood Glucose - СамоМониторирование Цукру Крові) дозволило досягти плазмових рівнів глюкози близько нормального діапазону, що згодом отримало назву "Інтенсивна Інсулінотерапія". Як бачимо, саме створення інсулінових помп підштовхнуло до початку використання самоконтролю і показало можливість досягнення нормальних значень цукру крові при використанні "Інтенсивної Інсулінотерапії" в тому числі і на шприцах/шприц-ручках.

У Радянському Союзі так само займалися питанням постійної подачі інсуліну і була розроблена і успішно застосовувалася вітчизняна помпа (але тільки для внутрішньовенного введення інсуліну).

Інсулінова помпа (insulin pump), або як її ще називають інсуліновий дозатор - це електро-механічне пристрій для підшкірного введення інсуліну в постійному режимі у відповідності з введеними в неї інструкціями. Завдяки такій моделі ІП може вводити інсулін зовсім інакше, ніж це робиться при використанні шприців або шприц-ручок. ІП вводить інсулін постійно, відповідно до закладеної нами програмою, протягом всіх 24 годин - тому в помпової терапії використовується тільки короткий або ультракороткий інсуліни - ніякого продовженого інсуліну більше не потрібно.

Також будь-яка помпа характеризується мінімальним кроком введення інсуліну - тобто мінімальною дозою інсуліну яку вона може ввести в одиницю часу. В залежності від моделі і використовуваної концентрації інсуліну цей крок становить 0,01 - 0,1 од. що набагато менше і точніше, ніж при використанні звичайних шприц-ручок.

Всі разом - постійне введення короткого/ультракороткого інсуліну в малих дозах - дозволяє гнучкіше і точніше враховувати і відповідно корректровать коливання рівня цукру протягом усіх діб.

Працює і програмується інсулінова помпа по базис-болюсному принципом введення інсуліну.

Базисний або базальний принцип - це введення інсуліну в фоном режимі з метою імітування нормальної роботи підшлункової залози. Базальний рівень - це розписана на 24 години швидкість подачі інсуліну у фоновому режимі, тобто без активної участі самого пацієнта (в протилежність болюсам, де пацієнт повинен самостійно визначити дозу інсуліну). Розраховуючи базальний рівень, ми вказуємо помпі скільки і в який момент часу вона повинна ввести інсулін. Відразу необхідно запам'ятати, що правильно підібраний базальний рівень, як і адекватні дози продовженого інсуліну, не повинні знижувати, ні підвищувати цукор крові - він служить тільки для підтримки рівня цукру крові у заданих межах протягом всього дня. Теж саме ми намагаємося робити вводячи продовжений інсулін. Але подовжений інсулін всмоктується "так як може", що обумовлено його фармакодинамікою, при використанні інсулінової помпи, завдяки вище перерахованим властивостям, ми можемо подавати в організм рівно стільки інсуліну, скільки потрібно в даний момент часу для підтримки нормогликемии. Причому в інсуліновій помпі встановлюється режими базальних доз з 30 хвилинним проміжком, причому мінімальні дози інсуліну вводяться від 5 хв до 1 години ( в залежності від дози інсуліну).

Болюсный принцип - це введення інсуліну на їжу і на зниження гіперглікемії - так звані "підколки" - те ж саме, як і у звичайній інсулінотерапії. Інсулінова помпа не знає скільки і коли потрібно ввести - це маніпуляції повинні вміти розраховувати самостійно самі пацієнти і самі ж вводити необхідну дозу. Але на помпі вам не доведеться робити уколи - досить натиснути кілька кнопок і інсулін буде надходити.

Для доставки інсуліну в підшкірну клітковину використовуються спеціальні катетери, які змінюються кожні 3 дні.

Таким чином, основні відмітні особливості помпової інсулінотерапії:
1) Використовуються тільки короткі (Хумулін Р, Інсуман Рапід, Актрапид тощо) або ультракороткі (Хумалог, Эпайдра, НовоРапид) інсуліни, що більш фізіологічно, оскільки абсорбція базального інсуліну короткої/ ультракороткого дії піддається МЕНШИМ КОЛИВАННЯМ, ніж абсорбція інсуліну продовженої дії, що вводиться в ін'єкціях.
2) Помпа дозволяє запрограмувати/розбити день з точністю 30 хв, створити кілька режимів - «на всі випадки життя», і в кожний період буде автоматично вводиться, необхідне в даний момент часу, кількість інсуліну, що дозволяє імітувати природні ритми секреції інсуліну здорової підшлункової залози і дотримуватися БУДЬ РИТМ фізичного навантаження.
3) Крок введеної дози– 0,01/0,05/0,1 ОД, що дозволяє адекватніше вводити інсулін, що часом вкрай необхідно для дітей і вагітних.
4) Застосовувати різні режими введення болюсных доз, що дозволяє приймати їжу в будь-який час, будь-якого об'єму і будь-якої тривалості, залежно від настрою і ситуації не обмежуючи себе ні в чому і не відчуваючи постійного пресинга по зіставленню піків інсуліну і їжі і обмежуючи себе в маленьких слабкостях і позбавляючи себе задоволення від прийому їжі – при цьому натискається кнопка на приладі або пульті дистанційного управління.

Які ж існують помпи і чим вони відрізняються. Бесомненно самі передові технології в лікуванні постійного підшкірного введення інсуліну належать фірмі Medtronic, MiniMed, в арсеналі якої є кілька видів помп. Найпростіша помпа MiniMed 508, де всі рачеты проводяться в ручну, де мінімальний крок введення інсуліну становить 0,1 Од. Наступний варіант помпи Paradigm 512/712, де є програма «помічник болюсу» з підрахунком інсуліну на кількість вуглеводів і кроком введення інсуліну 0,05 ОД. І останній варіант помпи – Paradigm Real - Time, в якій крім «помічника болюсу» і кроку введення інсуліну 0,05 ОД є і система постійного моніторування глікемії в реальному часі з моделюванням та прогнозуванням виникненням як гіпоглікемії, так і гипергликемий. Останній варіант помпи дуже близький до моделі штучної підшлункової залози, яка вже проходить клінічні випробування і можливо, в найближчому майбутньому буде готова до застосування.

Так само і з помпової терапією. Перш ніж лікарі почали її рекомендувати як найкращий спосіб компенсації СД на сьогоднішній день, були проведені численні дослідження. Одне з яких заслуговує особливої уваги, оскільки було проведено на найбільш незахищеною і непередбачуваною групі пацієнтів – дітей від 2 до 7 років. Всім відомі труднощі терапії у дітей з ЦД 1 типу, зв'язані з коливаннями їхньої фізичної активності, особливостями харчування, чутливістю до інсуліну (І) і багатьма іншими факторами. Однак було відзначено, що ППИИ з допомогою ІП є ефективним і безпечним методом лікування цукрового діабету 1 типу у дітей дошкільного віку. [22] По ефективності ІП перевершує традиційну терапію з дворазовим режимом ін'єкцій В. Лікування ІП за даними дослідження призводило до істотного поліпшення глікемічного контролю, скорочення епізодів помірної та тяжкої гіпоглікемії, корекції рівня цукру натще, зниження коливань цукру в крові, зменшення ступеня ліпогіпертрофії. Дослідники вважають, що використання терапії ІП дозволяє вводити інсулін в залежності від індивідуального режиму і обсягу харчування, рухової активності, дає можливість призначати інсулін в мінімальних дозах, скорочуючи ризик гіпоглікемії. Таким чином, терапія ІП мінімізує ризик всіх форм гіпоглікемії, покращує глікемічний контроль і якість життя хворих з цукровим діабетом 1 типу дошкільного віку.

Враховуючи, що в ІП використовуються тільки короткі інсуліни, метою нашої роботи було порівняння коефіцієнтів чутливості вводяться інсулінів з різною тривалістю дії, а також оцінка стану компенсації цукрового діабету у пацієнтів, які застосовують помп терапію.

Коефіцієнт чутливості (SF - sensivity factor) показник зміни рівня глікемії при введенні 1 одиниці інсуліну. Він необхідний для більш точного визначення введеної дози інсуліну на досягнення цільової глікемії. Нами було використано правило "1500" або "1800". Добова доза вираховувалася з середньої арифметичної дози мінімум за 7-10 днів. Правило "1500" було отримано дослідному шляхом у 80-х роках минулого століття диабетологом Підлогою Давидсоном (Paul Davidson, M. D., Atlanta, Georgia). Для розрахунку SF ультракоротких інсулінів (Новорапид, Эпаэдра) використовувалося правило"1800" (навіть "2000").

У дослідженні брала участь група пацієнтів, які застосовують помп-терапію від 0,5 до 2 років з 1 типом ЦД (n=5; 2 чоловік, 3 жінки, середній вік яких склав 20,2+8,3 років, а тривалість діабету 9,1+6,4 років)). Всі пацієнти в практиці помп-терапії застосовували аналогові ультракороткі инсуцлины (Ново-рапід і Эпайдру), де мінімальний крок введення інсуліну програмировался від 0,1 ОД/год. І група пацієнтів на інтенсивній інсулінотерапії шприц-ручками (n=10; 3 чоловіків, 7 жінок; середній вік яких склав 24,5+11,0 років, тривалість діабету 11,2+7,5), які використовували інсуліни короткої дії (Актрапид, Хумодар Р). Нами була проведена оцінка SF до перекладу на помп-терапію і через деякий час після застосування ППИИ, а також у пацієнтів, що знаходяться на інтенсивній інсулінотерапії. За період застосування ППИИ відзначалося поліпшення загального самопочуття пацієнтів, зменшення випадком гіпоглікемій, а також було відзначено збільшення SF з 1,68+0,23 ммоль/л до 3,00+0,47 ммоль/л (p<0,02) на ППИИ. А SF на інтенсивній інсулінотерапії залишався колишнім 1,82?0,43 ммоль/л – на початку дослідження і не змінився в кінці дослідження – SF – 1,75?0,62 (p>0,1). SF на початку дослідження не відрізнявся у пацієнтів, що знаходяться на різних видах інсулінів (p>0,1), а після спостереження цих груп пацієнтів були відмічені достовірні зміни SF у пацієнтів, які застосовують помповою терапію (p<0,05).

Стан компенсації діабету, оцінювався за рівнем глікозильованого гемоглобіну (НвА1с) і не відрізнялося на початку дослідження на різних видах інсулінів (p>0,1) 10,01? 0,61% - на терапії аналоговими інсулінами та 9,71+0,87% на терапії регуляр інсулінами (Хумодар Р, Актрапид та ін). Після перекладу на помп-терапію компенсація вуглеводного обміну змінилася у пацієнтів, які застосовують ППИИ з 10,01?0,61% до 7,01? 0,34% (p<0,001), та у пацієнтів, які перебувають на інтенсивній інсулінотерапії з 9,71+0,87% до 8,12? 0,52 (p<0,02). Однак, показники компенсації діабету на різних схем інсулінотерапії в кінці досліджень мали відмінності (p<0,001).

Таким чином, постійне введення ультракороткого інсуліну в малих дозах на ППИИ - дозволяє гнучкіше і точніше враховувати і відповідно корректровать коливання рівня цукру протягом доби. Однак, при використанні помп-терапії відзначалося значне зниження дози інсуліну і відзначалося підвищення чутливості до інсуліну на зниження глікемії, що створить можливість дещо зменшити стан гіперінсулінемії у хворих з 1 типом цукрового діабету і дасть позитивний прогноз на компенсацію і поліпшить перебіг цукрового діабету.

Резюме

Інсулінова помпа - ефективний і безпечний спосіб лікування цукрового діабету 1 типу.
Тронько Н.Д., Сахарова Ю. В., Єфімов А.с.

У статті викладені основні принципи інтенсивної інсулінотерапії пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу. Проведено опис нового методу введення інсуліну за допомогою інсулінової помпи (постійних підшкірних ін'єкцій інсуліну – ППИИ). Оцінено особливості чутливості пацієнтів до простих з'явилися інсуліни різної тривалості дії – регуляр інсулінам і ультракоротким аналоговим інсулінам. Були проведені дослідження з аналізом коефіцієнта чутливості до інсуліну та рівня компенсації діабету (на основі показника глікозильованого гемоглобіну (НbА1с), двох схем інсулінотерапії – схеми ППИИ, з допомогою інсулінових помп та інтенсивної інсулінотерапії шприц - ручками. Було відзначено позитивний вплив помпової терапії на рівень компенсації цукрового діабету, на рівень чутливості до інсуліну і зниження добової дози інсуліну порівняно з інтенсивною инсулинотерапией. ППИИ створює кращий прогноз цукрового діабету як у поліпшенні перебігу самого захворювання, так і в соціальній адаптації пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу.

Література:

1. Галстян Р., Старостіна Е. Р., Дідів В. І. Навчання хворих як інтегральна частина лікування цукрового діабету I типу: історія розвитку, принципи, оцінка ефективності // Проблеми ендокринології.-1994. - N2. - С. 53-57.
2. Дідів В. І., Анциферов М. Б. Основні завдання охорони здоров'я по виконанню Сент-Винсенской декларації, спрямованої на поліпшення якості лікувально-профілактичної допомоги хворим на цукровий діабет (Повідомлення 1) // Проблеми ендокринології.-1992. -N 1.- С. 4.
3. Тронько М. Д., Єфімов А. С., Кравченко В. І., Паньків В. І. Епідеміологія цукрового діабету. К., НДІЕ та ОР ім.В.П.Комісаренка АМН України, 1996. – 152 с.
4. ADA Education Recognition Program. Available at: www.diabetes.org Accessed June 2000.
5. Amos A., McCarty D., Zimmet P.// Diabetes Med. – 1997. – Vol.14. - P. 57-85.
6. Albano MG, Jacquemet S, Assal Patient education and diabetes research: a failure! Going beyond the empirical approaches. Faculty of Medicine and Surgery, University of Bari, Centro Didattico Polifunzionale, Policlinco, Italy. // JP Acta Diabetol. – 1998. –Vol.35(4). – P. 207-214.
7. American Association of Diabetes Педагоги. Diabetes Educational and Behavioral Research Summit. Diabetes Educ.1999;(suppl) 25.
8. Assal JP, Jacquemet S, Morel The added value of therapy in diabetes: the education of patients for self-management of their disease // Metabolism. – 1997. – Vol. 46(12 Suppl 1). – P. 61-64.
9. Brown SA. Interventions to promote dibetes self-manage,ent: state of the science // Diabetes Educ. – 1999. – Vol. 25(suppl). – P. 52-60.
10. Cradock S. Effective blood glucose monitoring in diabetes // Community Nurse. – 1996. –Vol. 2(4). – P. 17-18.
11. DeVries JH, Snoek FJ, Kostense PJ, et al: A randomized trial of continuous subcutaneous insulin infusion and intensive injection therapy in type 1 diabetes for patients with longstanding poor glycemic control. Diabetes Care 25:2074-2080, 2002
12. Diabetes Epidemiology Research International Mortality Study Group. International evaluation of cause specific mortality // Diabetes Care. – 1991.- Vol. 14. – P. 55 – 60.
13. Krans H., Porta M., Keen H. Diabetes Care and Research in Europe: the St.Vincent declaration action programme. Copenhagen: WHO, Regional Office for Europe.-1992.-P. 29-32.
14. Leontos C, Wong F, Gallivan J, Lising National Diabetes Education Program: opportunities and challenges. The National Diabetes Education Program Strategic Planning Committee University of Nevada Cooperative Extension, Las Vegas 89102, USA. M Am Diet Assoc. – 1998. – Vol.98(1). – P. 73-75.
15. Lustman PJ, Clouse RE, Alrakawi A, Rubin EH, Gelenberg AJ: Treatment of major depression in adults with diabetes: a primary care perspective // Clinical Diabetes. – 1997. – Vol. 16. – P. 122-126.
16. Melki V, Renard E, Hanaire-Broutin H, et al: Improvement of HbA1c and blood glucose stability in IDDM patients treated with lispro insulin analog in external pumps. Diabetes Care 21:977-982, 1998
17. Joint Commission on Accreditation of Healthcare Organizations. Attributes of core performance measures and associated evaluation criteria. Available at: www.jcaho.org/oryxfrm.html. Accessed 2001.
18. R. Retnakaran, J. Hochman, J. H. Devries, H. Hanaire-Broutin, R. J. Heine, V. Melki, B. Zinman. Continuous subcutaneous insulin infusion Versus multiple daily injections. Diabetes care. – 2004. Volume 27. 11. 2590 - 96
19. The British Diabetic association's Education and Care Section annual conference and Medical and Scientific section autumn meeting. Bournemouth, 8-10 October 1997 // Diabet Med. – 1997 . – Vol. 14 Suppl 4. – P. S41-S46.
20. The DCCT Research Group. The effect of intensive treatment of diabetes on the development and progression of long-term complications in insulin-dependent diabetes mellitus // New Engl J Med. – 1993. – Vol. 329. – P. 977-986 .
21. Toobert D, Glasgow R. Assessing diabetes self-management: the summary of diabetes self-care activities questionnaire. In: Bradley C, ed. Handbook of Psychology and Diabetes: A Guide to Psychological measurement in Diabetes Research and Practice. United Kingdom: Hawood Academic Publishers; 1993.
22. Tseghai Berhe et al. Feasibility and Safety of Insulin Pump Therapy in Children Aged 2 to 7 Years With Type 1 Diabetes: A Retrospective Study. Pediatrics, June 2006;117:2132-37

Тронько Николай Дмитриевич, проф.,
Член кор.АМН и НАН Ураины.
Директор Института Эндокринологии и обмена веществ им. В.П. Комиссаренко АМН Украины

Сахарова Юлия Витальевна, к.мед.н.,
Институт Эндокринологии и обмена веществ им. В.П. Комиссаренко АМН Украины

Ефимов Андрей Семенович, проф.,
член кор. АМН и НАН Украины, руководитель диабетологического отдела, зам. директора по клинической работе.
Інститут Ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка АМН України

Журнал "Сімейна медицина" №1